Зміст
- Промивання азоту: карбамід, селітра, сульфат амонію
- 11 Способів втратити азот
- Який азот краще? Рейтинг “корисності” добрив
- Які форми азоту споживає рослина?
- Як захистити АЗОТ? Захищена гранула чи інгібітори?
- Амоній чи нітрат: скільки якого азоту споживає рослина і коли?
- Стратегії живлення рослин
Промивання азоту: карбамід, селітра, сульфат амонію
Азот є складним елементом для управління і роботи з ним. Тому що майже всі реакції з азотом в ґрунті проходять через або за допомогою посередництва ґрунтових організмів. Даний елемент має газоподібні форми, він окислюється та денітрифікується.
Якщо ми подивимось на зображення, то буде ясно, що майже через кожен фактор, який присутній в агровиробництві, ми завжди будемо втрачати азот: через випаровування, через ерозію, через денітрифікацію, споживання культурою і промивання.
Почнемо із промивання азоту. Переважно він промивається в нітратній формі, оскільки вона може рухатися і горизонтально, і вертикально. Він рухається разом з водою, і найчастіше це актуально для легких піщаних ґрунтів. Промивання буде менше, коли у вас буде постійний покрив або рослинність. Тим самим ви зможете ускладнити вільне пересування азоту на полі і горизонтально, і вертикально.
Ви можете зменшити ризики промивання азоту, використовуючи більш ощадливі види обробки ґрунту і правильне управління пожнивними рештками. Звичайно, норми внесення азоту і час внесення відіграють ключову роль.
Тепер відповідь на питання: чи промивається нітратний азот. Переважно промивається тільки нітратна форма азоту. Тому що вона від’ємно заряджена. Ґрунт у нас також переважно від’ємно заряджений, тобто глина від’ємно заряджена, і нітратна форма азоту не “ліпиться” до ґрунту.
Натомість амонійна форма, яка позитивно заряджена, не промивається. Якщо ви, звичайно, не будете поливати її примусово великою кількістю води. В загальному промивається тільки нітратна форма через те, що вона від’ємно заряджена.
Відповідь на питання, чи буде на вашому ґрунті промивання, залежить від показника ємності катіонного обміну. Якщо ви робили аналізи, у вас завжди буде цей показник. Якщо немає, його можна вирахувати. Він вказує на утримуючу силу ґрунту.
Цей показник визначає, чи буде промивання на ваших полях і наскільки це буде критично. Якщо, наприклад, у нас є показник 31,4 – це дуже важкий суглинковий ґрунт, і тут промивання практично не буде через високу вбирну здатність і флокуляційну здатність ґрунту через кальцій.
На середньому суглинку з показником 16,3 промивання можливе, але треба дуже постаратись. Те саме на легкому суглинку з показником 10. А на піщаних ґрунтах із показниками 5,2-4,8 промивання можливе, і ризик вищий, але також не критичний.
Від чого ще залежить промивання? Від кількості внесення азотних добрив. Показник ємності катіонного обміну визначає максимальну кількість азоту, яку ґрунт може утримати. Множимо цей показник на 10 і отримуємо орієнтир.
Наприклад, якщо показник 5,2 – це 52 кг азоту в діючій речовині. Якщо в ґрунті вже є 22 кг, то ми можемо додати ще 30 кг без значних ризиків промивання. Це приблизно 80 кг карбаміду.
Це не означає, що це єдина норма. Можна працювати дробно, додавати азот поступово, залежно від споживання рослиною. На важчих ґрунтах можна давати більше і навіть за один раз.
В цілому, промивання нітратного азоту на більшості земель України не є критичною проблемою. Ризики втрат через це явище – одні з найменших у порівнянні з іншими.
Більше того, невелике промивання навіть бажане, бо це означає нормальний дренаж і повітряно-водний режим ґрунту. Поширена проблема – це надлишок кальцію, низька структурність і ущільнення ґрунту, що заважає руху води і повітря.
Тепер перейдемо до інших факторів втрат азоту. Випаровування – це втрата азоту в газоподібному вигляді. Це відбувається при внесенні безводного аміаку, при наявності амонійної форми, яка переходить в аміак, і при внесенні карбаміду під час його гідролізу.
Особливо це актуально на ґрунтах із високим pH, де гідроліз відбувається швидко і втрати значні.
Найбільш критична історія – це денітрифікація. Вона відбувається тоді, коли в ґрунті немає повітря. Наприклад, коли поле затоплене водою. У таких умовах бактерії забирають кисень із нітрату, і утворюються гази, які просто втрачаються в атмосферу. Це найбільша проблема для наших ґрунтів через їхню структуру і ущільнення. Вода і повітря не можуть нормально рухатися, і це призводить до втрат азоту. Тому важливо пам’ятати, що всі процеси з азотом у ґрунті проходять за участю бактерій. Відповідно, потрібно працювати над структурою ґрунту і біологією.
Підсумуємо. Амоній – одна з найкращих форм азоту.Він не промивається і має найменші втрати. Карбамід – хороше добриво, але має обмежене вікно застосування. Його обов’язково потрібно заробляти в ґрунт, інакше можна втратити до 20% азоту за кілька днів.
Щоб правильно працювати з азотом, потрібно знати свій показник ємності катіонного обміну. Це дає розуміння, скільки азоту і в якій формі можна вносити.
І пам’ятати про чотири правила: правильні кількості, правильні добрива, правильний спосіб і правильний час внесення.
11 Способів втратити азот
Втрати азоту будуть завжди. Цього уникнути ніяк не вдасться. Але якщо ми навчимося правильно управляти даним елементом, то порівняно з іншими елементами жоден не дасть такої прибавки і ефективності від внесення при правильному менеджменті.
На нього впливає дуже багато факторів: фізичні і хімічні властивості ґрунту, температура. Ми їх розглянемо детальніше, але це відбувається на всіх ґрунтах без виключення. Немає такого ґрунту, де б ці втрати не відбувались.
Для того, щоб цей процес був більш контрольованим, нам необхідно розуміти, які це можуть бути втрати, що на це впливає і так далі.
До речі, для мінералізованого з органічної речовини азоту ці втрати менші, ніж ті, які можуть утворюватися внаслідок використання амонійформуючих добрив. Також аміачна форма втрачається навіть через листя рослини при високих температурах або при надлишку.
Гідроліз – це перехід амідної форми в амонійну і аміачну – відбувається досить швидко, приблизно за 2-6 днів. І ключове, що необхідно запам’ятати: цей процес супроводжується підвищенням pH. Для цього процесу потрібна не тільки волога, але й фермент уреаза. Вона перетворює недоступний амідний азот у доступні форми. Уреаза присутня всюди: в ґрунті, в рослинних рештках, в бактеріях, у насінні. Особливо її багато в рештках. Саме тому ключові фактори – це кислотність, волога і рослинні рештки. Активність уреази може зменшуватись при підкисленні ґрунту. Вона працює в широкому температурному діапазоні і активніша при високій вологості та лужному pH. На родючих ґрунтах процес проходить швидше.
Тепер про 11 способів втратити азот.
Джерело азоту. Втрати через аміак характерні для карбаміду і сульфату амонію. В обох випадках утворюється аміак, який випаровується.
Кислотність. Чим вищий pH, тим більші втрати. Різниця може бути кратною.
Вітер. При сильному вітрі втрати зростають, тому краще не вносити.
Буферна здатність ґрунту. Важкі ґрунти краще утримують амоній, легкі – втрачають більше.
Вологість ґрунту. Волога потрібна для гідролізу, але її надлишок може посилити втрати.
Вологість і час. При високій вологості втрати починаються швидше.
Температура. Чим вища температура, тим швидше відбуваються втрати.
Час доби. Через зміну вологості протягом дня втрати можуть відрізнятись.
Опади. Малий дощ лише розчиняє добриво і може посилити втрати.
Зароблення в ґрунт. Це один із найефективніших способів зменшення втрат.
Пожнивні рештки. Вони містять уреазу і утримують вологу, що збільшує втрати.
Який азот краще? Рейтинг “корисності” добрив
Розглянемо чотири види добрив: КАС, карбамід, сульфат амонію та аміачну селітру.
Втрати азоту залежать від типу ґрунту, кислотності, ємності катіонного обміну, кількості пожнивних решток, температури та вологості.
Важливо розуміти: наведені показники – це найгірші сценарії, але вони добре показують різницю між добривами.
- Сульфат амонію має мінімальні втрати на легких ґрунтах із невеликою кількістю решток і слабокислою реакцією. На піщаних ґрунтах втрати також невеликі. Аміачна селітра дає втрати, близькі до нуля, оскільки половина азоту вже знаходиться у доступних формах – монійній і нітратній.
- У сульфаті амонію – лише амонійна форма, але вона добре засвоюється.
- У КАС і карбаміді є амідна форма, тому втрати будуть завжди. У КАС вони можуть бути більшими, адже це рідке добриво, а гідроліз відбувається швидше у вологому середовищі. Карбамід – тверда форма, тому процес повільніший.
Якщо добрива заробляти в ґрунт – ситуація значно покращується.
Численні дослідження показують: при нормальних нормах внесення різниця між добривами по врожайності майже відсутня. Це стосується і озимої пшениці, і ярого ячменю.
Азот – це, перш за все, інструмент компенсації умов, а не просто живлення культури. У ґрунті він проходить багато трансформацій: нітрифікацію, денітрифікацію, іммобілізацію тощо. Через це ми часто не бачимо різниці між формами добрив.
Відмінності починають проявлятися при високих нормах внесення. Тоді може з’являтися різниця у 5-10%, але вони не завжди економічно виправдані.
Також важливо: чим більша норма азоту, тим більші відсоткові втрати.
Щодо якості зерна: аміачна селітра ефективна до певного рівня (приблизно до 40 кг/га), після чого ефект зникає. Карбамід може працювати довше, особливо для підвищення протеїну.
Ключові фактори втрат азоту через випаровування аміаку:
- температура ґрунту вище 20°C;
- вологий ґрунт або роса;
- високий pH;
- легкі піщані ґрунти;
- велика кількість пожнивних решток.
Причина – активність уреази, яка посилюється в теплі, волозі та при високому pH.
Низький ризик втрат – це протилежні умови: холодніше, сухо, менше решток, нижчий pH.
Рекомендації:
- завжди оцінюйте ризики перед внесенням;
- за можливості заробляйте добрива в ґрунт (оптимально 10-12 см) ;
- вносьте під дощ або полив;
- не використовуйте надмірні норми;
- контролюйте кислотність ґрунту;
- правильно управляйте пожнивними рештками.
Навіть 3-4 см зароблення можуть суттєво зменшити втрати.
Щодо рейтингу добрив (з урахуванням ризиків і ефективності).
- Сульфат амонію найкращий варіант:
- мінімальні втрати;
- містить сірку;
- стабільна амонійна форма;
- добре засвоюється.
- Аміачна селітра:
- дві доступні форми азоту;
- мінімальні ризики втрат.
- КАС:
- зручний у внесенні;
- але високі ризики через рідку форму і амідний азот .
- Карбамід:
- дешевий;
- найбільші ризики втрат;
- потребує ретельного управління.
Важливо: не існує «ідеального» добрива – усе залежить від умов і технології внесення.
Які форми азоту споживає рослина?
Амонійна форма азоту є однією з найкращих для споживання рослинами, тому що процес не супроводжується додатковими витратами енергії, її легше, ніж інші форми, рослині перетворити в протеїн. Навіть простіше, ніж нітратну форму азоту.
Нітратної форми азоту в ґрунті, як правило, завжди більше, ніж амонійної. І вона, фігурує в протоколах лабораторного обстеження. Амонійну форму часто не визначають, її там від 3-4 до 6 мг/кг. І тому вся увага дістається нітратній, незаслужено.
Все це пов’язано з тим, що дуже багато процесів в ґрунті з азотом проходять за посередництва бактерій або ферментів, і без них це не відбувається. І процеси, як правило, двосторонні.
Як захистити АЗОТ? Захищена гранула чи інгібітори?
Одним із популярних способів захисту карбаміду від втрат є додаткове капсулювання гранул у різні субстанції. По суті, це швидше уповільнення процесу втрат або їх відкладання в часі.
Якщо ми говоримо про сірку як один із популярних елементів для покриття гранули карбаміду, то суть така: гранулу обробляють сіркою, і при потраплянні в ґрунт бактерії через біологічні процеси (температура, волога) окислюють її. В результаті відкривається доступ до гранули для уреази і вологи. Тобто це відкладений у часі гідроліз. Ми можемо відкласти його на певну кількість днів залежно від товщини покриття. Тому і існують “30-денний”, “60-денний”, “120-денний” карбамід. Але як тільки гранула відкривається – гідроліз починається і за 2-6 днів усе відбувається.
Більш цікавим варіантом є полімерна оболонка. Це напівпроникна мембрана, яка не відкриває доступ одразу, а поступово регулює процес. В результаті ми отримуємо контрольований у часі гідроліз. Це дозволяє амонію поступово закріплюватися на обмінних місцях у ґрунті, і не вся його кількість одразу переходить у розчин і втрачається. Тобто це більш дозоване живлення. У полімерів у цьому плані більше переваг, ніж у сірки.
Але обидва варіанти сильно залежать від вологи і температури. Важливо не переборщити з “відкладеною дією”, особливо для культур з високою потребою в азоті. Може бути ситуація, коли ви внесли добриво, а через холод і відсутність вологи воно не працює вчасно, і рослина недоотримує живлення.
Якщо говорити про інгібітори, одним із найпопулярніших є енбутил триофосфотреамід – інгібітор уреази. Він працює так: за структурою схожий на карбамід, тому “відволікає” уреазу і тимчасово блокує її активність. Таким чином гідроліз відкладається на кілька днів або тижнів.
В Україні зазвичай використовують близько 1 л препарату (26%) на тонну КАСу – це дає ефект на 5-10 днів. Для більшого ефекту норму збільшують у 2-3 рази, але це дорожче. По суті, інгібітор потрібен, щоб “дочекатися” дощу: внесли в сухий ґрунт, через кілька днів пішли опади – і втрати мінімізуються.
Інгібітори реально працюють. Наприклад, карбамід без інгібітора вже на 3-5 день дає значні втрати. З інгібітором втрати можуть бути на 20% менші. Але навіть так вони можуть бути вищими, ніж у сульфату амонію.
Сульфат амонію в багатьох випадках показує стабільні результати і менші втрати, що пов’язано з його кислою природою. Саме тому його часто ставлять на перше місце серед добрив.
Змішування карбаміду з сульфатом амонію не робить «диво», ми маємо виходить середній результат між ними.
На важких ґрунтах різниця між добривами менша через вищу буферність і “кальцієвий ефект”. На легких ґрунтах інгібітори працюють значно ефективніше, особливо при високій вологості.
Отже, коли варто використовувати інгібітори:
- на легких ґрунтах (низька ємність катіонного обміну);
- при високій вологості;
- коли немає зароблення (наприклад, no-till);
- при високих нормах азоту;
- при високих температурах;
- у вітряну погоду.
Підсумок: інгібітори і покриття не запобігають втратам повністю, а лише відтерміновують їх. Уникнути гідролізу неможливо, але можна керувати часом і умовами, щоб мінімізувати втрати і підвищити ефективність.
Амоній чи нітрат: скільки якого азоту споживає рослина і коли?
Розглянемо, яку стратегію роботи з азотними добривами необхідно вибрати з огляду на використання амонійної та нітратної форми. Не тому, що селітра має переваги по захищеності через відсутність амідної форми, а через те, що і амонійна, і нітратна форма присутні навіть в складних комплексних добривах.
Ми знаємо, що рослина засвоює амонійний і нітратний азот. При споживанні амонійної форми ґрунт дещо підкислюється, тому що вивільняється додатково катіон водню. А при споживанні нітратної форми азоту вивільняється гідроксильна група, тобто ґрунт залишається нейтральним або дещо підлужується.
Консультантами з продажу добрив широко використовуються дані про те, в який спосіб підкислюється чи підлужується середовище залежно від того, який іон азоту споживається – амонійна чи нітратна форма. При споживанні амонійної форми у нас, як видно в зоні кореня, кислотність суттєво понижується. Натомість при споживанні нітратної форми вона у нас буде підлужуватися.
Нагадаю, що рослина завжди прагне до балансу. В неї є свої виміри необхідної кислотності в рослині. Наприклад, в алкоолях повинно бути 7,2, в цитоплазмі – 5,5. І вона ці речі регулює. В який спосіб вона це все регулює? За допомогою правильного споживання. Тобто рослина завжди знаходить баланс, і через те, що в певний проміжок часу вона може вибрати той чи інший елемент. В ґрунті завжди відбувається постійний обіг. Навіть якщо ми введемо сульфат амонію, вона все одно з нього може з допомогою нітрифікації зробити нітрат і споживати його.
Дуже багато інформації в інтернеті з приводу того, що нітратна форма азоту є переважною для споживання. Я знайшов для вас декілька досліджень, і вони дуже показові з точки зору того, як можна маніпулятивно підійти до вирішення даного питання залежно від поставлених цілей.
Серед прихильників використання в роботі нітратної форми азоту було дослідження на рослині мигдалю, і вказано дуже чітко, як почувається рослина залежно від концентрації нітратної чи амонійної форми в ґрунті. При 100% нітратному живленні у нас рослина здорова. Коли ми починаємо додавати амонійну форму, то рослина майже чахне.
Дослідження на коноплі показало, що вона практично не росте і не набирає листову масу за відсутності нітрату. Тобто на 100%-й амонійній формі вона просто не росте.
Тому можна було б зробити однозначний висновок: нітратна форма має перевагу. Навіть якщо ми подивимося на овочеву групу, то є дослідження по кавунам, які вказують, що при живленні переважно на 100% нітратною формою у вас буде краще і коріння, і пагони кавуна.
Я знайшов всі ці дослідження і хочу зазначити, що повна версія цих досліджень виглядає так: дійсно корінь, маса і сама ягода кавуна будуть більші, але коли ми подивимось на співвідношення кореневої системи та надземної частини, то побачимо, що воно найкраще тоді, коли у нас більше амонію – 75% амонію і 25% нітратного. Це наводило мене на певні роздуми.
Нагадаю, що дані по мигдалю, канабісу, кавуну – це була гідропоніка. Тобто там, де примусово рослині згодовували те, що хотіли. Коли ми говоримо про відкритий ґрунт, де працює біологія, де відбуваються біологічні процеси, де є нітрифікація азоту, фіксація його і так далі, то ці системи, як правило, більш саморегулюючі, збалансовані.
І що ми бачимо? За відсутності дефіцитів по азоту, по фосфору, по калію відбувається наступна ситуація. В рослині в різні фази: цвітіння, початок плодоношення та кінець цвітіння накопичувалося більше азоту в листках за умови живлення амонієм на 75% і нітратною формою на 25%. На стадії формування ягід – амоній 100%, нітрат 0. І те саме: 75% амонію і 25% нітрату на стадії плодоношення. Аналогічна ситуація по фосфору. Фосфор накопичується в рослині краще за умови переваги амонійної форми, якщо ми говоримо про відкритий ґрунт. І це не дивно. Якщо ми пригадаємо про синергізм і антагонізм елементів.
Якщо у нас буде надлишок нітратної форми азоту, то елементи – азот, сірка, хлор, фосфор – антагоністи. Якщо ми передозуємо нітратну форму азоту, то викличемо примусовий дефіцит сірки або недостатнє споживання фосфору.Тому важливо зберігати баланс. Аналогічна історія і по калію. Калій, як і фосфор, як і споживання азоту, будуть кращі там, де у відкритому ґрунті буде перевага амонійної форми азоту.
Ситуація у відкритих ґрунтах протилежна тому, як це відбувається на гідропоніці. Якщо підсумуємо загальну ефективність використання азоту на рослинах томатів, то побачимо, що найкраще співвідношення і врожайність досягається, коли у нас амонійного азоту 75% і нітратного 25%.
Ми наближаємося до формування висновків, але перед тим хотів би представити ще одну цікаву роботу. Це візуалізація Мета Паверса і доктор Елейн Інгем – дослідників і мікробіологів, ґрунтознавців, які сформували своє бачення місця нітратного та амонійного азоту в живленні рослин.
Вони вказують, що нітратна форма азоту переважно споживається і краще засвоюється на лужних ґрунтах однорічними рослинами, а амонійна форма – багаторічними рослинами на кислих ґрунтах. Але важливо інше: де вони потрібні. Вегетативний ріст – це нітратна форма, репродукція, насіння, плоди – це амонійна форма.
Стосовно місця нітратної та амонійної форми – це моя власна інтерпретація на основі досліджень. Амонійна форма – це перша форма азоту при мінералізації органічної речовини. Спочатку утворюється аміак, який переходить в амоній. Він є найлегшою для споживання формою азоту. Це як материнське молоко: чим менша насінинка, тим легше для неї цей азот заходить.
Пізніше, коли рослина переходить на автотрофне живлення, з’являються листочки, і для розгону вегетативного апарату потрібен швидкий азот — нітратний. Він активно засвоюється, дуже рухливий, і рослина фактично не може відмовитися від його споживання.
Натомість амонійний азот споживається більш контрольовано. Тому дисбаланс амонійного азоту не настільки критичний, як нітратного.
Перейдемо до висновків.
Нітратний азот більш вибагливий до умов вологозабезпеченості. Його роль – формування вегетативного апарату, активний набір маси. Він підходить краще для легких ґрунтів, з невисоким вмістом органічної речовини, для ґрунтів з низькою кислотністю і з високим рівнем фосфору та сірки.
Амонійний азот – це ключовий в момент старту, вкорінення та дозрівання. Його краще застосовувати на суглинкових ґрунтах, з високим вмістом органічної речовини і високим pH, а також для ґрунтів з високим рівнем кальцію, магнію та калію.
Що стосується культур. Нітратний азот – кукурудза під питанням, соя переважно любить нітратний азот, овочі – листова салатна група. Амонійний азот переважно люблять помідор, рис, перець – культури з м’ясистими плодами. Щодо кукурудзи: дослідження Wang et al. (2019 р.) вказує, що найбільший врожай досягається при балансі 50 на 50 між амонійною та нітратною формою. Але якщо використовувати нітратний азот, то отримуємо найвищий вміст крохмалю в кукурудзі.
Стратегії живлення рослин
Існують стратегії живлення ґрунту і стратегії живлення рослин. Коли ми говоримо про живлення ґрунту, то переважно маємо на увазі балансування катіонного складу: співвідношення кальцію, магнію, калію тощо. Це практично не має прямого відношення до потреб рослини – це робота саме з ґрунтом.
Поговоримо про стратегії живлення рослин. Виділяють три основні підходи: sufficiency, maintenance і build up.
- Sufficiency – це живлення майбутньої культури. Ми оцінюємо, що є в ґрунті, знаємо потреби культури і під запланований врожай даємо рекомендації. Це підхід, який найчастіше використовують лабораторії.
- Maintenance – це підтримання рівня. Тут ми орієнтуємось на попередника: скільки він виніс елементів, стільки і повертаємо. Працюємо по балансу виносу.
- Build up – це накопичення. Нас не дуже цікавить конкретна культура – ми формуємо в ґрунті певний рівень забезпеченості елементами на кілька років наперед.
Основна різниця між цими підходами – в економіці. Живлення культури є найдешевшим, підтримання – дорожче, а накопичення – найдорожче.
Також різниться філософія. У стратегії живлення культури ми думаємо про економічну доцільність. Як правило, працюємо з основними елементами: азот, фосфор, калій, сірка. Мікроелементи тут зазвичай не враховуються як ключовий фактор врожаю.
У maintenance ми вже враховуємо всі елементи: бор, цинк, марганець, залізо – все, що винесено, повертається. Основна задача – не допустити деградації ґрунту.
Build up передбачає роботу “на перспективу”: ми насичуємо ґрунт елементами незалежно від конкретної культури, щоб вистачило на кілька років.
На практиці часто використовується комбінований підхід – симбіоз живлення рослини і живлення ґрунту.
Для прикладу: якщо ми беремо кукурудзу з урожайністю 10 т, то в стратегії sufficiency ми розраховуємо конкретну потребу – наприклад, 40 кг фосфору і 60 кг калію. Якщо рівень у ґрунті достатній – можемо взагалі нічого не вносити.
У build up ми все одно будемо вносити добрива, навіть якщо рівень достатній, тому що працюємо на перспективу кількох культур наперед.
Те саме стосується і пшениці. Живлення культури завжди буде економічно вигіднішим, ніж накопичення.
Оскільки ми працюємо в умовах невизначеності, далі при підборі фосфорних добрив під конкретні аналізи ми будемо орієнтуватися саме на стратегію живлення майбутньої культури. Будемо використовувати підхід sufficiency, враховувати результати аналізу ґрунту і визначати, який тип добрив, у якій формі та кількості потрібен у кожному конкретному випадку.
Ми працюємо так, щоб забезпечити правильне надходження азоту в правильний час, в правильному місці і в правильній нормі. Замовити послуги в In Agri ви можете по контактним телефонам або через форму на сайті.
